шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Воїнам АТО присвячую

Пам'ятаєте, у геніального Довженка є оповідання «Воля до життя». Воно захоплює героїкою, трагічністю, буденністю війни. Герой цього твору — Іван Карналюк, трудівник війни. Такий, як і безліч його ровесників. В горнилі битв він відстоював право на існування і країни, і своє, зрозуміло. Бувши пораненим, за всяку ціну намагався вижити, бо любив це життя без міри , бо корінням вріс у любий рідний край — домівку, сім'ю, звичайний сільський побут. А заодно доводив і право держави, яка його виростила, на повноцінне існування. На велич. Образ героя, зрозуміло, символічний. Іван Карналюк не простий солдат. Не звичайний боєць. Він богатир. Стійкий, міцний як фортеця, незламний силою волі і духом. Саме завдяки такій волі і вистояла, і перемогла ворога країна, представником якої був герой твору. Я неспроста почала мову про це оповідання. Іван Кармалюк нагадує мені
мого сусіда Альошу. Я його знаю добре, тому пишу без долі прикрас і перебільшень. Юнак ріс звичайним сільським хлопцем. Закінчив школу. Потім служив у армії. Далі — традиційна схема життя. Навчання, робота, одруження. Я добре знаю і дружину Альоші. Сім'я у них на славу. Дружна, щира, міцна. Але одного разу над цією сім'єю згустилися чорні хмари.
Ці слова я вимовляю з гіркотою в душі. З тривогою і розпачем пополам. Мені не по собі стає від цього.
Чому ж так сталося?
Одного дня життя Альоші раптом розмежувалося на - до і після. Позаду лишилося щастя, попереду чекала на нього ...війна.
Мого героя-сусіда викликали до військомату і призвали в АТО.
Далі моя розповідь складатиметься з фрагментів почутого.
Альоша був справжнім трударем війни, як і Іван Карналюк.
У мене ще й досі не вкладається в голові, як це могло статися? Від мирної працелюбної України ворожі сили захотіли відірвати лакомі куски. Роз'єднати, розвести нас, українців, по протилежних ворожих таборах. Посварити, перетворити на ворогів. Всадити моїй любій Україні кинджала в серце.
Я ще й досі не розумію, як могло статися, що у нас відносно мирне життя, а уже в Донеччині, Луганщині ковиряють землю « гради», свистять кулі, рвуться міни... Ллється чиясь кров. Смерть нещадно пожирає молоді тіла, нівечить душі.
Як і Іван Карналюк, Альоша виконував свій патріотичний обов'язок і не
зрадив йому.
Кажуть, був поранений. Але зумів перемогти смерть, відчай. Став міцно на ноги і продовжив службу.
Кажуть, частина, де служив мій сусід, потрапляла в криваві засідки. Але і тоді він зумів вижити.
Доносилось, що виходив він з оточення якимось « коридором». Що була
домовленість не стріляти. Але підступні і лицемірні екстремісти не дотримались обіцянки. Відкривали шалений вогонь. І знову лилася кров, сіявся відчай, а смерть збирала свій кривавий урожай .
Доля і тоді була милостивою до Альоші. На зло всім смертям він вистояв і вижив.
Знівечений осколками мін, мій сусід боровся за життя.
Довгий час лікувався. Поневірявся по госпіталях...
Іван Карналюк, пригадуєте, теж вижив. Ціною неймовірних зусиль. Ціною волі до життя.
Що Альоша пережив? Що передумав? Як зумів подолати розпач і зневіру?
Цього я не знаю. Догадуюсь лише. Бо вся його біль була відображена на обличчях батьків його, любої дружини. Мені й самій від цього було сумно.
І ось настав день, коли мій сусід Альоша повернувся. Я ніколи не забуду цієї миті, бо вразила вона мене до глибини душі.
Я першою помітила його. Сусід підійшов до рідної оселі, упав на коліна і довго цілував рідну землю.
-Альошо! - радісно вигукнула я несподівано для себе.
Він раптом озирнувся, побачив мене, і, мабуть усвідомивши сентиментальність свого положення, ніби жартома, ніби з сумом вигукнув:
Сопливе дівча, що ти в цьому розумієш?! Там не так, як у нас. У нас і небо і сонце чисте. Розумієш, чисте. А там їх майже не видно було.
Мій сусід помилявся. Я розумію його. І зізнаюся чесно, чекала на його повернення теж з великим нетерпінням.
У моїй історії щасливий кінець. Але не завжди буває так. Зі сльозами на очах дивлюся сюжети по телебаченню, коли в останню дорогу проводжають ось таких хлопців, як Альоша. Вони не вижили. Полягли. За нас, наше майбутнє існування.
Я впевнена — Україна переможе. Знайде в собі сили і розтавить всі крапки на «і». І пам'ять про подгих тих, хто віддав життя в ім'я цієї перемоги буде жити. Вона не повинна загинути, бо ці молоді життя не просто пішли у безвість, вони покладені на вівтар самого святого — великої любові до неньки України.

Альона Лосинівська


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: