шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Дзеркальце (оповідання)

Відправленим на каторгу лосинівцям в роки війни присвячую

Сьогодні баба Одарка проснулася раненько. Блідий юнак з простягнутими до неї руками наснився. До себе звав. Стрепенулась, тремтячою рукою в кишені обмацала якусь річ. Заспокоїлась. Лежала стара Одарка в порожній чорній і непривітній хаті чорною колодою до самого досвітку. Очей не стуляла.
Надворі завивав вітер, бив у вікна сніг, а з пустих сутінків до старенької щось наближалось у білому. У тому мареві вона уздріла дівчину в бальному білому платті. Поряд блідий юнак. Вони танцювали вальс.
І раптом:
- Їсти хочемо, їсти хочемо!- донеслось до її свідомості з дитинства.
Татуся Одарка не пам'ятала. Знала, що пішов на заробітки й не повернувся. А мама і досі в очах журливою лебідкою була. Особливо, коли годувальника не стало. А їх у хатньому гнізді аж шестеро ротів.
- Їсти хочемо, їсти хочемо.
Тріпочеться серце лебідки. Несеться до мельниці з-поза ранку, розправивши крила.
Встигне підмести борошняну пилюку з підлоги, дивись і перепічка якась вийде.
- Їсти хочемо, їсти хочемо.
Підводиться лебідка і до людських порогів. Всі знали в селі її горе. Одні співчували, іншим було байдуже.
- Їсти хочемо, їсти хочемо...
Раз не підвелась, До неї, а вона вже преставилась.
Розібрали безталанне гніздо добрі люди. Одарку ж - до дядини. Не для хорошого життя, у найми. Чи знала ласку? Де там? Кусок хліба нишком їла, щоб зла дядина не бачила.
Дядько добрим був. Повернеться з базару - Одарці щось везе. То пряник, то бублика в тоненьку ручку пхає. Нишком, зрозуміло, щоб дядина не допекла. Раз хустину їй подарував і знову ж таки тайком.
Якось дядини не було вдома.
Вагається Одарка, боязко. Урвався терпець - прожогом в хату. Угледіла дзеркальце на столі. Швиденько схопила, глядь на себе - чорне волоссячко, сині очиці, носик кирпатенький. Красива...
Схопилась - і до вікна. Чи, бува, дядина не повернулась. Нема. Мерщій хустину на голову. Та й дивиться, придивляється. І з цього боку, і з того. І радісно їй так стало, любо. Дзеркальце й само ожило. Грається зайчиками на її обличчі, веселиться. Несподівано для Одарки - брязь на підлогу!- й розбилось.
Ой, що було б? Що було б , якби не дядько! На себе лихо взяв, покрив Одарку.
Так закінчилася Одарчина весна, а на зміну їй прийшла зима. Зима ця- війна.
Дядька призвали на фронт. А як же вона, Одарка?
Женуть нелюди в чорних мундирах на чужину чорне волоссячко, сині очиці, носик кирпатенький.
Скрізь плач, ридання, розпач. Рабство, каторга. У саме пекло везуть - до Німеччини.
Працювала на заводі. Вранці втомлених і виснажених під конвоєм женуть, а під вечір таких самих назад, в бараки згонять.
Якось дядина з дядьком уві сні до неї приходили. Веселі, доброзичливі. Дядько біле плаття їй у гостинець дарував. Дядина гладила голівку, журила. А на ранок знову звір людину мордував.
Де взявся добрий юнак, Одарка не помітила. Хутко підступив до неї. Блідий, аж просвічується. Ганчірки квапом дає їй.
Візьміть, пані!- говорить до неї.-Я - Янек!
Мовчки взяла. А його після того більше й не бачила.
Тільки тоді, коли визволили, знову підступив до неї! Дзеркальце простягає.
Візьміть, пані, це вам!
І так в очі їй довірливо заглянув.
Взяла... Глянула - волосся посивіло, вицвіли очі, зморшки з'явилися.
Раптом у дзеркальці...дядько, дядина.
Отямилась, розправила крила і ген в рідні місця. Серце калатало, ніг не відчувала - так неслась до рідної землі, хатнього порогу.
Повернулась - а що чекало? Немає в живих дядька. Кажуть, ще у війну вбито. А дядина? А що дядина...похоронку одержала, а згодом і сама... А хата? Хата он пустує. Вселяйся, живи.
Стала Одарка хазяйнувати. Щось у себе зробить, а то все в колгоспі. Там рук та рук треба. Куди не поткнись, скрізь вистачало їм роботи.
Бувало зайде в хату натомлена, брудна, упаде в ліжко, та й забудеться глибоким сном. Про щастя своє годі й думати. Іноді на вулиці гармошку чути, сміх дівочий. Та чи для неї все те. Ох, не для неї!
Були, правда, в Одарки й радісні хвилини. Це коли в сні до неї приходив Янек. Стоїть перед нею блідий, дзеркальце їй простягає.
Пані, це вам!- каже.
Схоплювалась тоді Одарка і... ридала.
Бачиш, пані,-...і сльози, сльози.
А на ранок подушка мокра.
І за вікном стугонить вітер. Зима.
На мить кудись зникла біла пляма і пусті сутінки знову окутали хату.
Зібравшись із силами, старенька підвелась. Відклала лахміття, прочвалала до столика. Намацала сухарик. Тремтячою рукою піднесла до рота. «Чомусь Гальки давненько не було» - подумала. Галька - це сусідка. Частенько до баби Одарки заглядає. Хлібця принесе, молочка. Про сусідські новини розкаже. Дивись і розвіє Одарчину самотність.
Ще одне зусилля, і баба Одарка знову присіла на ліжко. Дістала з кишені дзеркальце. Обвила обережно пальцем, краєчком поли обтерла. Потім сиве прядиво на голові пригладила. Прилягла з дзеркальцем у руці - і знову чорною колодою стала.
На ранок все стихло. З'явилося сонечко. За ним услід і Галька на поріг. Хлібця печеного принесла, молочка. До баби Одарки..., а вона преставилась. На підлогу глянула - дзеркальце лежить. Підняла, на стіл поклала. Треба людей скликати.
А сонечко все яскравіше світило. Зненацька промінчик і до бабиного Одарчиного вікна заглянув. Потрапив на дзеркальце та й відбився зайчиком на стіні. Яскравим, яскравим.

Микола Борщ


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: