шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Популярні новини

Дорогінська трагедія. Два погляди на подію

Дорогинська трагедія (квітень 1921р.)
Коли в Ніжин прийшла звістка про наступ отамана Щуся, в місті не було жодної регулярної військової частини. Довелося терміново створювати нові загони. Пер­шими підхопилися міліціонери (близько 100 чол.) колишні партизани, учасники серпневого повстання 1918 р., на чолі з начальником повітової міліції Н.І. Точе­ним. Другий загін сформували з продармійців.
Завдання міліціонерів полягало в тому, щоб зайняти Дорогинку, з'єднатись із місцевою міліцією й зустріти загони Щуся та Галаки. Але загін запізнився: військо Щуся в ніч на 28 квітня захопило Дорогинку, порубавши працівників дорогинської міліції, сільради й комнезаму. Коли загін Н.І. Точоного наближався до села, в перелісках і ярах його вже чекали бійці Щуся. Раптово відкривши вогонь, нападники кинулися в атаку. Оточені в чистому полі, ніжинці билися до останнього. 89 бійців полягли в цьому бою.
На підмогу міліціонерам 28 квітня з Ніжина вийшов другий, продармійський, загін на чолі з Давидовим (63 чол.). До нього приєдналися й уцілілі бійці з загону Н.І. Точоного. Підійшли частини Червоної Армії. Щусь змушений був поки­нути Чернігівщину й піти на Полтавщину.
1 травня 1921 р. у місті оголосили жалобу: ніжинці зустрічали підводи з тіла­ми загиблих. Похоронна процесія направилася до Гоголівського скверу. Там, у братській могилі, спочили вічним сном 39 загиблих.
Пізніше на могилі встановили обеліск, потім  скульптуру воїна й меморіальну дошку, а з квітня 1977року -  нинішній надмогильний пам'ятник (скульптор М.М. Кот­ко).
Два погляди на Дорогинську трагедію:

Наум Точоний: «...Чисельність цієї банди сягала до 300 чоловік, із них 200 шабель і 100 піхоти — кулиметників. Вони мали дуже велику технічну перевагу. Після півторагодинного бою наша піхота через непридатність кулеметів почала відступати. Під час цього відступу банда мала перевагу в кінноті, вона прорвала наше розташування і вивела з ладу ряди кінноти, яка вже після цього була нездатна чинити опір. Всіх полонених бандити порубали... Особисто я і п'ять кінних міліціонерів залишилися в районі бою і були відрізані та притиснуті до болота. І лише завдяки знанню місцевості з великими труднощами ми прорвалися з оточення. Банда після цього бою влетіла в Лосинівку, де перебила комнезам, виконком і трьох міліціонерів. Вирвавшись із рук бандитів, я добрався до Талалаївки, де, зібравши решту свого загону і отримавши підкріплення, почав переслідувати банду, яка взяла напрям на містечко Макіївку. Ранком 3 травня в селі Лихачів, на кордоні Козелецького повіту моїм загоном із частинами 546 полку банда була перейнята і після великих втрат в паніці відступила».
А ось це свідчення Січкаря, колишнього бійця загону Точого. «...Бандити зробили одну помилку — вони дуже рано вискочили із засідки і почали атакувати...Між ними і міліціонерами була велика відстань, і тому можна було відбити цю атаку. Неправильно повів себе командир Точоний. У цей тяжкий час він повинен був дати потрібний наказ, але його не було. Точоний сам перший упав у паніку і злочинне боягузство, він кинув свій загін...на загибель, пришпоривши свого коня, повернув його праворуч і на очах всього загону...втік з поля бою, а за командиром помчали чотири кінні міліціонери...Куди подівся Точоний? Він домчав до Лосинівки разом із іншими міліціонерами, тут вони затрималися...Точоний переховався в кущах і нікого не послав попередити містечковий виконком про появу махновців. А банда з Дорогінки вступила в Лосинівку, де представники місцевої влади, прийнявши їх за червоноармійську частину, вийшли на урочисту зустріч. Бандити зарубали десять чоловік...Точоний неправильно описав Дорогінський бій. Я йому про це відверто сказав в очі. Він пообіцяв виправити помилки, але не зробив цього...»
Точоний гадав, що всі загинули. В кінці своїх спогадів Точоний пише, що «його загін своїми кістками перекрив махновцям шлях до Ніжина...». І ось тоді Січкар робить дуже страшний, але справедливий висновок: «Так, трупів і кісток було багато, але це була даремна загибель наших бійців, яка ніякої користі не принесла».
Цей жорстокий присуд не кидає тінь на полеглих у Лосинівці в 1921 році. Всі убієнні стали жертвою радянської системи. Вічна їм пам'ять!


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: