шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Популярні новини

Любий син рідної землі

Часто ми говоримо про святість синівської любові до рідного краю, не вкладаючи при цьому конкретного змісту. Моя ж розповідь про людину, яку кидали вихори життя по світах, яка пройшла страхіття війни, виявила мужність і відвагу в ній, продовжила військову кар'єру, обіймаючи вищі посади в
Збройних силах Радянського Союзу, і зуміла в душі і серці зберегти незрадливу любов до отчого порогу, впродовж усього життя підтримуючи тісний зв'язок з Лосинівкою і її жителями.
Мій герой - Федір Харлампійович Андрієць, наш земляк-лосинівчанин, генерал-майор бронетанкових військ, людина слова і обов'язку, любий син рідної землі.
Екскурс у життєвий шлях героя допомогли мені здійснити брат земляка - Микола Харлампійович та його племінник Володимир Миколайович Андрійці.
Рідко зустрінеш людину так закохану в життя. Федір Харлампійович був з того десятка. Ця думка одразу ж переносить мене в його дитинство і малює таку уявну картину. Хлопчик в травах, вони аж до неба. Жайвір, немов дзвіночок землі. Стадо корів. Літо. Тепло. Гарно.
-Нас, дітей, у батьків,- згадує Микола Харлампійович, - було семеро. Федір - старший, з 1920 року народження. Бадьорий, міцний. Ріс умілим, знаючим, мрійливим.
Про романтику довоєнних років мова особлива. Юнь захоплено вітала переможний поступ країни до соціалізму. Одні мріяли про небо, соколині крила, інші про моря, океани, далекі мандрівки у незвідані простори світового океану. Федір же кохався в техніці. Тому, коли закінчив Лосинівську десятирічку, проблеми з вибором професії не було. Одразу ж вступив до Київського танкового училища.
У військову закладі отримав міцні знання з військової техніки, перший гарт. А у червні 1941 року і офіцерське звання з диплом захисника батьківщини. Одержав призначення до фінляндського кордону. Там його і застала війна.
Перші воєнні невдачі, стратегічні прорахунки командування молодий офіцер відчув, як кажуть, на власній шкірі. Та кріпла в горнилі війни радянська збройна міць, з'являлася нова техніка, яка одразу ж вносила нові корективи у тактику і стратегію війни. І сповнювалось тоді гордістю серце молодого воїна за державу і її життєспроможність.
У складі 91-ої танкової бригади резерву головнокомандування одержав бойове хрещення наш земляк в бойовищі танкових армій на Курській дузі, визволяв Київ. Гриміла тоді столиця битвою визволення. Стогнали танки, підбиті ворожими гарматами.Та вже ніяка фашистська сила не в змозі була зупинити їх стрімкий хід. Йшла наша танкова техніка через дим і полум'я київських вулиць, відкриваючи путь на Хрещатик.
З гордістю генерал Федір Андрієць згадував і операцію по визволенню Білої Церкви. Уміло спланований, блискавично проведений танковий рейд зненацька застав гітлерівців, змусив їх панічно відступати.
О, як йому, трударю війни, хотілося тоді хоч на хвилинку зупинити життя, хоч на мить заглянути в рідні місця, до батьківської оселі, обійняти любу матінку, братів, сестер.
Усе життя глибоко в серці носив Федір Андрієць незабутню фронтову зустріч з батьком-солдатом. На курних дорогах війни раптом перехрестилися їх дороги. Уявіть, скільки батьківської і синівської любові вилилось у тих коротких хвилинах несподіваного побачення !
Коли танкові частини рвалися в Україну, неоминув Федір рідного обійця. Всупереч строгому наказу рухатись вперед, завернув бойову машину до батьківського порогу.
Вітром внісся на подвір'я. Високий, стрункий, з чорними смолястими кучерями, широким лобом, уважними очима під густими бровами. Скинув шолома, обійняв рід, напився води з криниці і знову в пекло війни.
Перемога! Вона таки настала. Вона не могла настати, коли ось такі, як Федір Андрієць, її наближали. Вона вибрала найкращий день тої весни 45-го, найтепліший, найщиріше опромінений сонцем, овіяний найласкавішими вітрами дев'ятого дня травня і прийшла...
Перемогу тоді святкував і старший офіцер Федір Андрієць. Йому випала честь захищати батьківщину, і вся радянська земля для нього стала священною і безцінною.
Після війни наш земляк продовжив навчання у Москві, в академії бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Малиновського. По її закінченню куди тільки не кидала його доля. Працював в апараті Міністерства оборони СРСР, певний час очолював ремонтну танкову базу в Києві, командував танковим полком, що базувався в НДР, працював в штабі Варшавського договору.
Та як би не була обтяжлива, загнана в рамки уставів і вічних “мусиш” доля військової людини, усім своїм єством тягнуло Федора Харлампійовича в рідні місця. З дружиною і дітьми він майже кожного літа, під час відпусток, приїжджав в Лосинівку до брата Миколи. Не для того, щоб тільки відпочити душею. Закачував рукава і разом з усіма брався до господарської роботи - обробляв землю, косив, пас худобу. Так легко, радісно було від цього на душі у бойового генерала.
Не один раз до Федора в Москву приїздив і брат Микола. Що то були за дні, розповідає Микола Харлампійович з хвилюванням. Не просто бачив Москву, каже, цілий світ. Це усвідомлював, коли разом з Федором милувалися тихими стародавніми вуличками, величними площами, монументальними спорудами, коли мовчки стояв перед Мавзолеєм. Здавалося, ніби вся Красна площа промовляла до нього урочисто-державним виглядом, історією й історичними постатями.
А ще Миколі Харлампійовичу запам'яталися відвідини Центральної бібліотеки імені Леніна. Для генерала Федора Андрійця вона була духовною святинею, храмом науки. Він і тоді розумів, що треба вчитись, бо життя щомиті давало нові завдання, змушувало йти в ногу з його вимогами.
Під час військових маневрів генерал Федір Андрієць отримав поранення. Довгий час перебував на лікуванні. Погодя вийшов у відставку. У складні життєві часи для героя його часто відвідував Микола Харлампійович. Розповідав про селищне життя, події, людей. Бачив - обличчя брата мінилося, на його устах з'являлася усмішка, пробуджувалась цікавість до життя.
Генерала Федора Андрійця не стало 1994 року. В останні дні перед смертю герой заповідав поховати його в Лосинівці. Та заповіту не судилося збутися. Похований він на Троєкурівському кладовищі в Москві.
Велике щастя для людини - відчувати свою землю, своє родове коріння. Зараз, можливо, це звучить банально, якось не патріотично. Але слова патріотизм я не цураюся. Коли чую його, на думку приходить образ генерала Федора Андрійця, його незрадлива любов до рідного краю. Тоді у груди віє тлумовисько свіжих, тонких, пам'ятних запахів, і перед очима постають збудливі тамниці лосинівських краєвидів - красивих, величних.

Микола Борщ
Любий син рідної землі
Любий син рідної землі
Любий син рідної землі


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: