шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Популярні новини

Нелегкі випробування долі

Нелегкі випробування випали на долю Василя Григоровича Ілляшенка. Сімнадцять років він перебував на грані життя і смерті. Носив ще з війни у грудях шматок свинцю. Аж поки досвідчений хірург не взявся оперувати і таки добув з-під серця кулю. Герой війни став героєм мирної праці. Довгий час очолював Лосинівську середню школу. Справжній патріот, мудрий і доброзичливий педагог зробив вагомий внесок у розвиток народної освіти України, виховання підростаючого покоління. У1970 році йому присвоєно почесне звання Заслуженого вчителя Української РСР.

Вони- таки зустрілися...
Героїв цієї розповіді уже давно немає в живих. Та життєві дороги їх настільки величні, героїчні і захоплюючі, що не маємо права про це не згадати.
Їх - Василя Порика і Василя Ілляшенка подружило Харківське піхотне училище.
Были два друга в нашем полку
Пой песню, пой!..
Ці рядки з червоноармійської пісні, безперечно, про них - двох комвзводів- тезків: нерозлучних друзів і...запальних суперників. У навчанні, на стрільбищі, на смузі перешкод, на стадіоні - всюди вони змагалися між собою за першість.
Акуратно заправлені ліжка обох старших сержантів стояли поряд у казармі, а гвинтівки - в однім «козлі». І портрети друзів незмінно красувалися поруч на стенді відмінників бойової та політичної підготовки.
Невдовзі, змінивши в петлицях емалеві трикутники на лейтенантські «кубарі», вчорашні курсанти одержали призначення в бойові частини. Хто на захід, хто на північ.
Ішла Велика Вітчизняна війна.
На пероні вокзалу востаннє Василі поглянули один одному в очі. Здригнулись вагони.
-Прощай, друже! - ледве чутно промовив Ілляшенко, до болю стискаючи руку побратима.
-А чому прощай? Чому не до побачення? - усміхнувся Порик, жартома відганяючи хмаринку печалі. - До зустрічі! До обов'язкової, хорошої зустрічі після перемоги.
Цю вступну частину почерпнуто із спогадів Василя Григоровича Ілляшенка, нині покійного, а тоді директора Лосинівської середньої школи, заслуженого учителя УРСР.
Як же склалися долі Василів?
Першого дня війни Василь Порик, випускник Харківського піхотного училища, виїхав на фронт у районі Львова. А вже через кілька тижнів військовий підрозділ, де служив молодий лейтенант, потрапив у вороже кільце під Уманню. Кровопролитні бої з переважаючим противником. Від німецького полону його, пораненого, врятував однополчанин - під покровом ночі вони сховались у лісі.
Лінія фронту дедалі віддалялась на Схід, і знесилений Василь повертався в рідне село на Вінничині. Та навіть залікувати рани не встиг. У батьківську хату увірвалися поліцаї, вимагаючи здавати для німецької армії хліб. Василь вчинив опір. Його заарештували. Спочатку відправили до Вінниці, а звідти з такими ж молодими українськими хлопцями у Францію, в департамент Па-де-Кале, на вугільні шахти. Так молодий лейтенант став невільником. Та попри свою молодість (а йшов тоді Василю двадцять перший рік) він виявляє неабиякі організаторські здібності, не схиляє голови перед жорстокими обставинами. До його слів і порад прислухаються в'язні, він є для них справжнім авторитетом. Тим паче, що тут, у таборі, він знаходить багато земляків- однодумців, з якими продовжує вести боротьбу з ворогом. Починали, звісно, з різних шкідницьких дій: то насиплють піску в механізми, то додать до вугілля звичайної породи... А вже згодом, налагодивши явки з місцевим рухом Опору, вдалися до рішучих дій. Зокрема, влітку 1943 року підпільна група Порика здійснила одну з найбільших у північній Франції диверсій: під прикриттям ночі сміливці зняли охорону на залізничному роз'їзді й розвели стрілки у той момент, коли за графіком мали розминутися поїзди. Після страшної катастрофи , спричиненої зіткненням двох ешелонів, протягом трьох діб через пошкоджений роз'їзд не зміг пройти жоден потяг.
У березні 1944 року фашисти врешті — решт натрапили на слід підпільної організації, яка діяла в таборі. Патріотам загрожувала смертельна небезпека.Та французькі друзі вчасно їх попередили, і підпільники втекли. Та перебували на волі недовго. Арешт. В'язниця - фортеця Сен-Нікез. І несподівана для ворога втеча Василя Порика. Справді-бо, аж подих перехоплює, коли знайомишся з тією приголомшливою акцією. Одна з місцевих газет писала: «Втеча, якої не знала історія Сен-Нікез».
Через три місяці Василя знову схоплюють і розстрілюють.
У далекому французькому місті Еннен-Льєтарі, на могилі Василя Порика встановлено пам'ятник з червоного граніту, з якого дивиться на нас мужнє обличчя підпільника- партизана, котрому через тридцять років після героїчної смерті, 21 липня 1964 року, присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
А як склалася життєва історія Василя Григоровича Ілляшенка?
Шалений бій у вересні 1941 року. З оточення , з-під Конотопа, його винесли на руках солдати. Врятували свого командира. Та коли оглянув пораненого хірург польового госпіталю, здивовано вигукнув:
-І він ще живий? Неймовірно! Куля ж у серці...
Ні, він трохи помилявся той заклопотаний, смертельно втомлений лікар. Пробивши ліве плече й груди, куля засіла за кілька міліметрів від юнацького серця. Торкатися її скальпелем чи пінцетом було небезпечно.
Сімнадцять років Василь Григорович перебував на грані життя і смерті. Носив у грудях шматок свинцю. Аж поки досвідчений хірург не взявся оперувати і таки добув з-під серця кулю.
Герой війни став героєм мирної праці, відмінником народної освіти, зас- луженим учителем УРСР, кавалером ряду орденів і медалей. Був директором
Лосинівської середньої школи, очолював селищну раду ветеранів, вів дослідницько-пошукову роботу.
Зустріч двох Василів таки відбулася...у Київському історичному музеї.
- Здрастуй, друже! Здрастуй, Василю, - тихо промовив один з екскурсантів, припадаючи до скляного стенда, в якім зберігалися дорогі реліквії, передані французькими патріотами.
- Ви знали його? - прошепотіла вражена жінка-екскурсовод.
- Так. Ми друзі! Ми домовилися зустрітися після війни. І ось, як бачите, зустрілися.
Війна випалювала тавра — на землі, на людських долях і душах. Та тавра війни, які болюче вражали, щезли, заросли травою забуття. А чи щезли? Слід війни навічно лишається в людських душах. При кожному доторку пам'яті - обпікає, болить і болітиме. Відновлений спогад Василя Григоровича Ілляшенка про свого друга Василя Порика свідчення цьому.

М.Борщ


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: