шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Популярні новини

Моральне право на запитання

Один український історик, роздумуючи над трагічною долею України, говорить: «Українська карта посідала помітне місце у дипломатичних пасьянсах багатьох держав». І підсумовує: «Лише українців ніхто не запитав, чого вони хочуть».
Пошануймо нашу молоду державу і самі собі поставимо це запитання. Кому ж як не нам відповідати на нього.
І про білі плями минулої війни також. Їх ще багато і нерідко пошук істини чергується з перекрученням фактів, а то й відвертою фальсифікацією. Та сучасним і майбутнім поколінням необхідна правда про війну. І хто як не колишні воїни-фронтовики можуть повідати нам про неї. До них тільки треба звернутися. Як ось, наприклад, до ветерана війни і праці лосинівця К.К.Скочія.
Кирило Кирилович родом з Лосинівки. Ще з дитинства вічні і живі поняття: хліб, праця, Батьківщина - ввійшли в його свідомість, виховали в ньому найкращі почуття.
Юнаком подався на Донбас, працював на шахті. З 1936 року в діючій армії. У складі танкової розвідбригади проходив службу на Далекому Сході. Чи думав тоді, що військові навички знадобляться колись? Зрозуміло, ні. Вся країна тоді жила передчуттям чогось невідворотного. Але і вірили ж, що війна, якщо й почнеться, то триватиме два-три місяці. Хто міг тоді подумати, що затягнеться вона аж на довгі чотири роки, що забере життя десятків мільйонів людей, переінакшить людські долі, плани, помисли?
Кирило Кирилович подих війни відчув з першого дня. Так, він був солдатом Великої Вітчизняної — першої лінії оборони і наступу, зранений, контужений, на межі життя і смерті здолав всі тяжкі бар'єри і вийшов Переможцем.
У його фронтовому житті були дві дати чи не найголовніші - роки 42-ий і 45-й. У 1942-ому фашистські загарбники прорвались до Волги. Вістря їхнього наступу спрямувалось на Сталінград. Гітлерівці сподівались на близьку перемогу. Та мужні захисники Сталінграда перетворили місто на неприступну
фортецю. Ішов бій не на життя, а на смерть. Горіла земля, плавився метал. У тому земному пеклі у складі 62 армії одержав своє перше бойове хрещення і рядовий Скочій.
Чого він тоді хотів? Однозначно - перемоги. Пригадайте Довженкове:
«Перемога! Ще удар, ще удар! Хапайте перемогу! Держіть її, обнімайте! Ось вона красуня! Слава, і честь, і горді спогади на все життя!» Цей заклик жив у свідомості усієї країни. Творив подвиг.
1-го травня 1945-ого над рейхстагом уже майорів Прапор Перемоги. Але бої в Берліні ще тривали. Довкруг свистіли кулі, з шипінням сипались осколки. Та передчуттям кінця війни жили всі воїни. Кирило Кирилович в тому ж числі.
Чого хотів тоді гвардії старший сержант Скочій, про що мріяв серед тисяч солдатів, офіцерів, генералів, усміхнених облич, знайомих і незнайомих, що поздоровляли один одного з Перемогою?
Він просто зітхнув вільно, з полегкістю й відчуттям запаху бузку, хоч довкола ще диміли згарища і руїни, благали небо: «Це не повинно повторитися ніколи».
Коли ж справжня весна остаточно перемогла, він повернувся додому. Не для безтурботного життя. Та й з почестями його ніхто не зустрічав. Лише обезсилене і зруйноване село чекало на його мозолясті руки.
Кирило Кирилович, як і інші фронтовики, закачав рукава. Так у праці піднімались з колін до великої держави.
Запитати б його тоді, чого він хотів? Мабуть, здивувався б колишній воїн від цієї постановки питання. Бо мав особливе право на щастя. П'ятнадцять мільйонів українських життів йому ціна. І ось ця земля була визволена, сповнена надій на мир і спокій. І він, Кирило Кирилович Скочій, твердо стояв на ній, відчувши себе повнокровним її господарем.
Тепер судіть, чи мають повне моральне право ветерани-фронтовики і нам поставити ряд запитань? Наприклад, чому так сталося, що біди і негаразди щоденного життя невпинно б'ють по ветерану? Чому відбувається невпинний психологічний тиск на нього? Чому їм, фронтовикам, переможцям, хочуть довести, що і воювати вони не вміли, і генерали у них були не такі, що й в атаки їх гнали під дулами загородзагонів?
Чому розірвалася естафета пам'яті поколінь і сьогоднішня юнь мало знає про війну?
Звідки нашим дітям, онукам і правнукам черпати патріотизм, рішучість захищати свою землю?
Ветерани мають таке право запитати нас. Адже увійшли в історію як покоління переможців. А потім мирною працею утверджували це велике завоювання.
Немає уже в живих Кирила Кириловича Скочія. Зовсім недавно помер воїн-фронтовик.
Та час від часу, перечитуючи нарис, дивуюся тій твердій ході, якою йшов по своїй рідній землі наш славний земляк. Його життя - зразок житттєстверджуючого оптимізму, віри в життя!

М.Борщ

“Ніжинський вісник” від 24 лютого 2005 року


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: