шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Популярні новини

Велич рук трудових

Жнива - дивний витвір людських рук. Сонце червоним колесом викочується на обрій. Над землею піднімається ледь помітний блакитний димок. То випаровується роса. Комбайни вишикувалися в один ряд, мов ескадра в морі. І починається на землі одне з найвидатніших чудес - збирання врожаю.
А ось і комбайн Миколи Марковича. Дужі руки трударя впевнено тримають кермо, а сам він зосереджено дивиться то на бункер переднього комбайна, над яким вже піднявся пил від перших обмолочених колосків, то знов погляд тримається хедера, що підбирає колоски.
Сонце припікає сильніше, над машиною густіше здіймається рудий порох, він сідає на обличчя, руки. Збоку, біля комбайна, непомітно прилаштовується
«ЗІС». Кузов обтягнутий мішковиною, ще порожній. Водій визирає з кабіни, посміхається до Миколи Марковича.
Тече духмяне зерно в кузов машини. А на обличчі досвідченого комбайнера захоплення. Радість від першого намолоту.
Маленький перепочинок. Привітання учасників художньої самодіяльності.
І як визнання авторитету - вінок з перших намолочених колосків на груди.
Туманиться вінок червоним колосковим золотом. Переливається барвами радуги. А навкруги в полі безутомне, розливне, безмежне дихання жнивної пори. І знову - боротьба за найголовніший і найдорожчий плід матері-земді та рук людських.
Цією картиною хліборобської праці хочу почати розповідь про знаменитого лосинівського комбайнера - Миколу Марковича Петрика.
Коли світ одкрився перед ясними очима малого хлопця, всі враження злилися в одне - непробудна бідність, невимовні злидні.
Батька, який пішов на війну і десь на курних її дорогах загубив слід, не пам'ятав. Закарбувалися в пам'яті лише сльози матері-лебідки, на плечі якої ліг увесь тягар праці. Сум, недоїдання, недосипання, безбарвність життя. Ніщо не гріло, не було радості. Одна важка праця і вічні злидні .
Чи ж довго могла людина протягнути, витримати таке пекло? Зрозуміло, ні. Надірвалася, заробляючи трудодні, мати-лебідка. Одного разу звела безталанні крила, затріпотіла ними на мить, дивлячись у небо, і зникла невідь-куди.Так хлопець залишився круглим сиротою. Чи варто розказувати про все те? І чи сльози не навернуться на очі від пережитого бідолахою? Голодував днями, ходив в чому прийдеться. Спав, аби як новий день зустріти... Йому поталанило - вижив. Переборов людську черствість, бив лихом об землю. І вистояв, став на ноги.
Пишу про Миколу Марковича, а в очах плуг. Пожадливо дихає кінь, бреде з усіх сил. Сніг миттю тане на його розгарячілій, напруженій спині, стікає па- тьоками по боках. Важко коневі, дуже важко, земля намокла, ковзається під копитами. Збруя обважніла від вологи, лемеші застряють. Але не можна зупинити плуга.Треба орати.
З того плуга і почалася хліборобська доля Миколи Марковича Петрика.
Він був закоханий в поле. Бачив, як його золотять потоки яскравого проміння, як гаряче повітря переливається мерехтливими хвилями. Спостерігав, як наливаються соками колоски жита і пшениці. Любив метушитися біля свого комбайна. Ладнав протипожежні мітли, примощував барильце з питною водою. Високий, худолявий. Його лице було настільки засмаглим від вітрів та сонця, що схоже було кольором на житній хліб.
Так мужнів, гартувався у горнилі щоденних трудових буднів характер Миколи Марковича.
Слава не забарилася. Мій герой неодноразово був переможцем соціалістичного змагання. Нагороджувався почесними грамотами, цінними подарунками. У 1973 році за трудові досягнення одержав орден «Знак Пошани».
Та самим пам'ятним був рік - 1975-ий, коли як передовика, Миколу Марковича делеговано на Республіканські збори переможців соціалістичних змагань в сільському господарстві. На цих зборах Микола Маркович виголосив промову. А сам перший секретар компартії України Володимир Щербицький вручив передовику виробництва документи на автомобіль «Москвич».
За цю одну - єдину мить варто було віддати не одну змолочену скирту літ.
Розповідаючи про Миколу Марковича, роздумую про золоті руки робочої людини. Все творилося і твориться за їх допомогою. Ці руки в часи розквіту сил і визнання мого героя були головною силою, опорою держави, славою ії і гордістю. Тож всіх, хто ще не забув справжню вартість і ціну хлібу, закликаю: давайте разом ще раз подивуємося їхній вправності і величі!


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: