шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Популярні новини

Здатність бачити світ закоханими очима

Весна ще й кроку не ступила в Лосинівці. Земля ще й спроквола не навернулася до життя. Ще не збиралася і небесна блакить виглядати пірнатих з вирію. А ось на паркані Ольги Миколаївни Породько живописна весна вже вповні. Під лазурово-синім небом характерний ключ лелек, що очолює досвідчений вожак. Над широкими плесами озер їх помахи дужих крил. Біля водойм в шеренги, мов воїни ніжності й краси, вишикувалися берізки. Милуються в дзеркальному водяному плесі своїми молодими тендітними листочками. Килими різнотрав'я застелили, окутали довкілля. Від живописного паркану єство й саме немов оживає. Груди мимоволі наповнюються свіжою весняною прохолодою і так хочеться летіти слідом за тими білими птахами з чорною ознакою.
Ольга Миколаївна Породько над усе любить лелек, бо вважає, що несуть вони на своїх крилах здоров'я і щастя людям. Дбають про продовження людського роду. Де бусол гніздо зів'є, там велике щастя господарям буде. Тому й тягнеться свідомість селищної художниці до цих птахів, а рука з відчуттям і вправністю виводить їх образи. Розглядаючи картину на паркані, я вперше доторкнувся до творчого доробку талановитої лосинівчанки.
Коли ж переступив поріг хати Ольги Миколаївни, завмер від подивування і захоплення. Стіни кімнат тут геть завішані картинами: пейзажами, мальованими іконами...Не картини, а якась ніби притишена ідилія, в ній по вінця спокою і тихої задуми. Світиться сама душа творця.
-Де ви вчилися малювати? - запитую Ольгу Миколаївну.
-Такий спадок мені від батька, Миколи Панасовича. - відповідає скромно, але не без гордощів за татусів талант, моя співбесідниця і додає, ніби між іншим: - Він мене і печі навчив робити.
Житття Ольги Миколаївни, зрозуміло, не медом було помазане. Важке повоєнне дитинство. Батько — інвалід війни. Мати — вічна трудівниця. В родині їх, дітей, четверо було. Ніхто не розминався з працею. Чим могли допомагали матусі. Все в родині було дружньо і злагоджено. Всі підтримували один одного. І якщо комусь було сумно, то всі також були зажурені, невеселі. А коли хтось один сміявся, то всі його підтримували. Отож, хоч і були в цій родині усі з різними іменами, проте такі близькі за характером та вдачею.
Потяг до малярства у Ольги Миколаївни ще зі школи, де намагалася самотужки збагнути саму суть народного мистецтва. Але тоді не до цього було. Тільки-но закінчила освіту, одразу ж і під вінець. Чоловік, Микола Іванович, тоді вже шофером в колгоспі працював, підмітив її, покохав. З тих пір почуття взаємної поваги і любові несуть Породьки через все своє життя.
Взялися за зведення власної хати. Але з чого починати? Ось і вирішили підзаробити грошей. Зваживши наміри, вирушили з чоловіком до Карелії. Працювали там недовго, але з якою енергією! Штукатурили будинки і так все до ладу виходило. Бригадир спостерігав, навертав, щоб лишилися тут, обіцяв помешкання. Та ні. Як це так, щоб лишитися? Як тих лелек Породьків тягнуло на рідну землю.
Згодом — побудувалися. Ставили на ноги дітей. Володя, Іра, Коля, Оля. Клопоту добавлялося з кожним роком, але не розгублювалися, не падали у відчай. Жили, працювали. А все інше прикладалося саме собою.
Слухаючи розповідь Ольги Миколаївни, я поглядом охоплював її картини. Чомусь над усе западали в душу її пейзажі. Вони в художниці не застиглі й німі, а вихлюпують всі її почуття і настрої. Дивишся на ці дерева, квіти, птахів, мельницю над річкою, правічний бір і ніби все це пронизує тебе. Складається враження, ніби світло радості заливає світ. Або ось міфічні русалки на фоні старезного правічного лісу. Як можна не замилуватися таким сюжетом? Малює Ольга Миколаївна й ікони. І не спроста. Були в житті цієї жінки два кляті роки, коли несподівано почали відмовляти ноги. Лежала в муках і горі. До тих пір, поки хтось не порадив до церкви сходити. Пішла, поставила свічку - і, о диво!- все на лад почало навертатися. З тих пір образ ангелів-охоронців міцно тримається в свідомості жінки. Як бачите, іконопис — річ особлива і складна. І успіх тут залежить не лише від таланту і старань. В іконописних картинах художниці я відкрив для себе й таке: багато людей вірять в диво. Але не обов'язково здійснювати паломництво, чудо завжди поруч з нами.
-А як внуки? - цікавлюся в майстрині, - до малювання хист мають?
- Аякже!- усміється Ольга Миколаївна.- Саджаю на печі, даю в руки папір, розказую, з чого починати. І малюють. А сама думаю: може колись згадають свою бабусю, як малювати вчила.
Треба трудитися невтомно і щодня, щоб мати результат. В селі так не виходить.
Багато навкіл праці, що потребує працьовитих рук. Зимою більше вільного часу. Тож більшість картин Ольгою Миколаївною створено взимку. Переборювала втому, коли брала до рук пензля. А натхнення приходило з роботою.
У чому ж значимість ось цього живописного доробку лосинівської майстрині пензля? Її картини нагадують нам про справжні цінності. У трактуванні сюжетів, у самому змісті народної картини. На цих роботах впізнається дух живої української культури.
Будьмо ж вдячні Ользі Миколаївні Породько, яка повертає нам з глибин народної пам'яті забуте, припорошене десятиліттями істинне, сокровенне. Повертає своєчасно, коли відроджуємося до свого національного життя. Повертає нам здатність бачити світ закоханими очима.
Здатність бачити світ закоханими очима
Здатність бачити світ закоханими очима
Здатність бачити світ закоханими очима
Здатність бачити світ закоханими очима
Здатність бачити світ закоханими очима
Здатність бачити світ закоханими очима
Здатність бачити світ закоханими очима
Здатність бачити світ закоханими очима
Здатність бачити світ закоханими очима
Здатність бачити світ закоханими очима
Здатність бачити світ закоханими очима


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: