шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Популярні новини

Сержант і комбайнер

Ім'я знатного лосинівського комбайнера Андрія Тимофійовича Литовченка було відоме далеко за межами Ніжинщини. Його самовіддана праця, дбайливе ставлення до землі, хліборобська майстерність високо оцінювалась Вітчизною. На грудях у ветерана , мов зорі, спалахували нагороди-ордени: Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани». Їхнє світло переливалося з променями інших відзнак - не менш дорогих і пам'ятних для Андрія Тимофійовича. Це- орден Слави третього ступеня і Червоної Зірки, медалі « За взяття Будапешта» і « За перемогу над Німеччиною».
Андрій Тимофійович не любив розповідати про війну. Любив гомоніти про рідне поле, про хліб, про друзів-комбайнерів, з якими доводилося відвойовувати в негоди урожаї. Мабуть, тому в селищі знали про цю людину, як хлібороба і зовсім не знали його як солдата, воїна-визволителя.
На початку війни закінчив школу молодших командирів і одразу ж потрапив на фронт. Серце боліло : спаплюжена рідна земля, спалені села і міста, сумні матері німим поглядом проводжали ешелони з своїми синами на Захід. Що буде завтра, ніхто не знав. Просто надіялись на краще і вірили в перемогу.
Сержант Литовченко рвався в бій, щоб помститися фашистам за батька, який загинув смертю хоробрих.
Ось уже й румунську землю звільнено, і частину угорської...
Біля озера Балатон створилося справжнє вогненне пекло. Мінометному
розрахунку, яким командував молодший сержант Литовченко, довірено підтримувати вогнем стрілецьку роту.
Час від часу мінометникам , щоб зайняти зручні позиції, доводилось робити перебіжки. Зненацька воїна-земляка обпалило всього полум'ям. Коли очуняв, обмацав себе - цілий. «А де ж інші...Михайло, Дмитро?»-забилась думка. Миттю кинувся шукати.
Михайло Кутовий лежав у калюжі власної крові...Та кров прилипала до рук молодшого сержанта, дурманила свідомість, але він не міг залишити товариша.
Ще раз повернувся, знайшов Смоленського. Дмитро - його земляк, з Вікторівки,- був ледь живий. Осколки прорешетили груди, голову, праву ногу.
- Андрію,- простогнав,- передай додому, коли що...
- Ну-ну, підбадьорував земляка.- Не відчаюйся. Дома ми ще побудемо...От доб'ємо ворога...
До околиці села - цього безпечнішого місця - було всього-на-всього 200 метрів. А якими нестерпно важкими і довгими вони були! І кожна секунда могла
обірвати життя.
Весну переможного 1945 року молодший сержант Литовченко зустрів , маючи на грудях орден Червоної Зірки. За влучний обстріл фашистської колони.
Командир поставив завдання:
-Пройти в тил ворога, перерізати шосе.
Цілу ніч пробиралися: обережно, без шуму. Тільки окопалися, спостерігачі повідомили:
-Бронетранспортери!
По шосе сунула німецька колона.
Трохи виждали і...вдарили. Три бронетранспортери одразу ж закрутилися, мов очманілі, охоплені полум'ям.
Ворог на мить розгубився. Та ось піднялась піхота, ще три бронетранспортери відкрили вогонь. Однак раптовість мала свої переваги.
Уцілілі гітлерівці здалися в полон.
За цей бій Андрій Литовченко був нагороджений орденом Слави третього
ступеня.
День перемоги він святкував у австрійському місті Грац.
Андрій Тимофійович був частим гостем у лосинівських школярів.Учні з захопленням слухали його розповіді про хліборобську працю, бо це були справжні уроки життя.
Не один учень, пишучи твір на тему: «Яким ти хочеш бути?» без вагань писав тоді: «Таким, як наш лосинівський комбайнер Андрій Тимофійович
Литовченко».
Сьогодні ще і ще раз звертаємося до історії життів славних наших земляків. Крапля по краплі збираємо подробиці їхнього життя, на підставі архівних
документів, свідчень очевидців створюємо літопис їхніх ратних і трудових подвигів. Вони не скорилися гітлерівським завойовникам, мужніми були у трудових буднях, залишаючись патріотами рідної землі. Честь і хвала їм!


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: