шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Популярні новини

Три свекрухи, два свекри і три невістки – в одній хаті

Ви таке бачили? Я — вперше. Виявляється, і таким складом можна жити у мирі та злагоді, любити, шанувати, а головне — розуміти одне одного. Як і належить, у хорошій сім'ї. Сьогодні наша розповідь про Наталію Платонівну Руденко і її велику родину з Лосинівки Ніжинського району.
«2 серпня нашій бабусі сто років»
Про це зателефонувала до редакції Ольга Парубець. І про трьох свекрух, двох свекрів і трьох невісток, що в одній хаті живуть, сказала. І ми поїхали до Лосинівки.
Наталія Платонівна маленька й худенька. Усе життя така. До роботи була закатенна. І зараз би щось робила, але очі підводять.
— Та ще недавно, було, йдуть на город із сапою, — каже невістка Ганна Андріївна. — А не бачать же. Ото й дивись, що зрубають хороше стебло. То ми й кажемо: «Сидіть уже, відпочивайте, самі посапуємо».
— Хіба я худа? — сміється бабуся. — їм добре, апетит хороший. Пощупаю себе — жирна! От у голодовку люди мерли, аж страшно згадувать. Копать могили нікому, то скидали всіх в одну яму. Аж до верху. А тоді вже землею засунуть... Скільки людей перемерло...
Наталка Процан вийшла заміж за сусіда Степана Руденка зовсім молодою, на початку тридцятих. Отоді й стала невісткою. І жила із свекрухою Мотрею Харитонівною аж до 1975 року. Сама ж свекрухою стала у 1960-ому, коли одружився син Петро, привів до хати Галю. 
— 22 лютого було наше весілля, — каже Петро Ількович, — а через місяць, у березні, впала стіна в хаті. З того часу і будуємося. Тепер у цьому домі п'ять кімнат, ванна, газ, усе є. А хочеться ще краще. У кухні он шпалери переклеюємо. Усе щось робимо.
Наталка Платонівна народила четверо дітей.
— Старшенький, Коля, усього два тижні прожив, — журиться старенька. — Ваня під війну помер. А Марія у вісімдесят першому, у сорок два роки. Троє дітей сиротами залишилися. Ліді вже двадцять було, Валі — п'ятнадцять, а Олі — тринадцять. Батько з бабою, свахою моєю, давав їм толк. А я кріпко журилася за дочкою, все плакала. Сама ось до ста літ дожила, а дітям Бог віку не дав. Один Петро й зостався.

Петро побачив Галю на хамазі

Чоловік Наталії Платонівни загинув на фронті. Як пішов у сорок першому, так його й не стало. Вона ж усе життя у колгоспі, в ланці, на буряках, на тютюні. Від ранку до вечора в полі. Так що Петра і Марійку свекруха гляділа.
Петро вже після семирічки причіплювачем на тракторі робив. А армію служив на Камчатці. 26 днів дороги — спочатку поїздом через усю країну, а далі пливли Охотським морем. Два роки відслужив без відпустки. І додому добирався цілий місяць. 6 листопада демобілізувався, а в рідну хату увійшов тільки 4 грудня. Двадцять один рік йому було. Час одружуватися, вести в дім помічницю матері й бабі.
— Лосинівка велика, Галя жила на іншому кінці селища, молодша на три роки, то я до армії її не знав, — згадує Петро Ількович. — Побачив на хамазі.

— А що це таке? — дивуюся я незнайомому слову.
— Ну, досвітки, вечорниці. Клубу ж тоді не було. Молодь наймала хату, куди й збиралася на гуляння. У нас це зветься хамаза, — пояснює Ганна Андріївна.
— То солдат відразу пішов в атаку? Примітив красуню та й старостів заслав? —допитуюся.
— У грудні познайомилися, у січні засватав, а в лютому й весілля справили., — каже Ганна Андріївна. — Он наше весільне фото. Я у вінку, вишиваній сорочці, корсетці, усе, як належить. Віз мене молодий до своєї хати на санях кіньми. Давно то було. Торік відзначили золоте весілля. Так що невістка я вже п'ятдесят другий рік.

— То вам після весілля зразу рогача в руки дали, до печі поставили?
— Ні, біля печі поралися баба, потім свекруха. Вони все життя біля печі. Ще років десять тому піч топили. Мені після весілля довірили хазяйство. Корову доїла, свиней порала, птицю. Вдома у нас корову мати доїли, я й не вміла. А тут навчилася.
— А свекруху матір'ю відразу назвали?
— А як же! Звісно, зразу. І мої невістки звуть мене матір'ю. Як годиться.
«У нас з Петром троє дітей»
— Петро все життя у колгоспі, шофером. 44 роки стажу, а пенсія, здається, 891 гривня. У мене на три гривні менша. Я спочатку теж робила в колгоспі, а тоді пішла в ситроцех. Був такий при хлібопекарні, — розповідає Ганна Андріївна. — Першим у нас народився Льоня, тобто Олексій, потім Федя, а вже в сімдесятому впіймали дочечку, Ніну.
Росли діти слухняними. Сини обрали батькову професію. Льоня вже через пару днів після вибуху на Чорнобильській атомній був з машиною там, людей із зони вивозив. І тепер на машині робить. Він першим оженився. Живе у своєму будинку. Двоє дочок у нього. Юля в Чернігові, працює на санстанції. А Таня саме в декреті, її дочечці Саші третій рік. Це вже моя правнучка, а баби Наталки — праправнучка.
Федя з сім'єю живе з нами. Працює шофером у приватника. Його дружина Валя — вчителька математики в нашій школі. У них двоє дітей. Сергій працює в Києві, кухарем. А Люда вчиться на кухаря-кондитера.
— Серьожа закінчив у Києві профтехучилище, де здобув професію кухаря. Працює і заочно вчиться в університеті харчових технологій, — пояснює Валентина. — А Людмила торік закінчила школу і теж поїхала до Києва, теж у профтехучилище. І теж вступила до університету на заочне відділення, факультет «Технологія хлібопекарських, кондитерських виробів і харчоконцентратів». Закінчила перший курс і в училищі, і в університеті. Влаштувалася на місяць кухарем у кафе. А в серпні буде вдома.
— То ви оце вже двічі свекруха? — питаю Ганну Андріївну.
— Двічі свекруха і раз теща, — уточнила вона. — Ніна наша живе з сім'єю в Києві. У неї дві дочки. Марині вже вісімнадцять, а Анечці — п'ять. Ніниному чоловіку я законна теща. Та у нас уже й Валя — свекруха.
— Точно. Справжня, — сміється Валентина. — Сергій наш у лютому одружився. Ось його молода дружина Інна, наймолодша невістка в нашому домі. 17 липня відсвяткували її день народження
— Це вже мені 21 рік, — каже Інна. — Я студентка. Закінчила чотири курси фізмату Ніжинського університету. Ой, вибачте, Серьожа телефонує, — побігла з мобілкою в іншу кімнату.
— По два рази на день розмовляють, — провела невістку ласкавим поглядом Валентина.
— Ви вчителька. Щодня треба готуватися до уроків. А тут — хазяйство, городи. Конфліктів не виникає? — питаю я.
— Господь з вами! Запитайте Інну, чи чула вона хоч раз сварку. Ніколи. У нас із свекрами повне взаєморозуміння, — каже Валентина. — Коли треба посидіти з книжками, я сиджу, і ніхто мене не пошле на іншу роботу. Часу вистачає, щоб встигти зробити все.
«Сто років прожила, а ніхто мене ні разу не побив»
Це так Наталія Платонівна охарактеризувала пережите століття.
— А ви дітей не карали?
— Ні, ніколи. Ой, раз таки побила Петра. За те, що пішов купатися без дозволу. Пам'ятаєш, сину?
— Не пам'ятаю, — дивується Петро Ількович. — Коли таке було?
— Було. Я тебе тьопнула, а сама потім плакала. Докоряла собі, що не стрималася. Ні, вони слухняні росли, і Петро, і Марія. Не було їх за що бити.
— Ви, може, з роду довгожителів? — цікавлюся. — Чи, може, їсте щось таке, що додає віку?
— Та ні, з рідні нашої жили років до сімдесяти чи сімдесяти п'яти. І їм я усе підряд. Постів не дотримуюся. Що Галя зварить, те й їм. А чого Бог дав віку, тільки він і знає.
— Вони два дні на тиждень, у середу і п'ятницю, просять мене приготувати щось пісне, — каже Ганна Андріївна. — А в інші дні їдять те, що їсть уся сім'я. Неперебірливі. А без роботи скучають. Вийдуть у двір і зразу за мітлу чи віник. Ми кажемо: «Тут чисто. Не треба». А вони: «То я ще підмету». Мати дуже роботящі. Чистоплотні, акуратні. А ще — добрі. Ніколи нікого не образили, не обізвали. Може, це й дає їм віку.
Звичайна українська сім'я. В одній хаті живуть три свекрухи, два свекри і три невістки. Найстаршій свекрусі — 100 років, а наймолодшій невістці — 21. Живуть у мирі і злагоді. Дай Боже їм добра!

Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №31 (1317)

На фото: невістка Інна, свекруха Наталія Платонівна, свекрухи (вони ж і невістки) Ганна Андріївна та Валентина, свекри Петро Ількович і Федір


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: