шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Популярні новини

До історії Лосинівки 2 пол. 17 ст. (свідчення сучасника тих подій)

83 річний житель села Омбиш «боярин» Сава Грушевський добре пам'ятав Хмельниччину зі слів батька. Перед початком Хмельниччини, згадував він, у володіннях пані Угорницької не було козаків, а всі піддані належали самій пані і Омбишському дівочому монастирю. Вони виконували повинності без супротиву. Коли пані Угорницька під старість почала слабнути, за порадою своїх приятелів віддалася у вічну протекцію архимандрита Йосипа Тризни, вручивши Свято-Печерській обителі маєтності свої Лосинівку і Омбиш у вічне володіння. При цьому Угорницька вимагала і умовила таки архимандрита улаштувати в Омбиші чоловічий монастир. За її бажанням Печерський монастир це зробив. Живучи в двох монастирях, вона задовольнялася і їжею, і одягом. Коли ж почалася війна Хмельницького, піддані не стали слухатися своїх панів і на смерть їх убивали. Деякі омбишці, не бажаючи у підданстві бути, хотіли пані Угоницьку вбити. Але врятував її від смерті батько оповідача — Єліазар, який сприяв втечі Угорницької до Києва. Сам теж змушений був залишати свої пожитки і втікати за Дніпро. Через одинадцять років Єліазар навідався в рідні місця і побачив, що худобу його розграбували, а підданих застав з киями козакуючими.
Був він в рідних місцях і вдруге.Але означених самовладців побачив не при зброї, не з киями, не в походах, а в корчмі, де вони бушували. У дівочому монастирі жодної душі не виявилося, а в чоловічому перебувало декілька ченців. Влади над підданими вони не мали, бо ті вже козаками називалися, заволодівши панськими борами, лісами, полями, сінокосами та іншими пахітними і непахітними землями і риболовецтвом.
Далі з книги дізнаємося, що лаврські монахи тільки у 18 ст. зібралися доводити, що в цьому поселенні козаків не повинно бути, для цього і використали свідчення Грушевського. Але виявилося, що насправді після Хмельниччини ці козаки ходили, хоча й не ругулярно, в походи. Тому монастирська влада вчинила розсудливо — до полкового правління з клопотаннями щодо цих земель не зверталася.
У цій же книзі є ще один цікавий епізод. Він про Талалаївку. У 1712 році архімандрит Ніжинського благовіщенського монастиря разом з братією звернувся до гетьмана Скоропадського зі скаргою щодо бідувань, яких зазнає монастир. Село Талалаївка, писали монахи, називається монастирським. Та, незважаючи на це, ним володіють багато панів, під якими наші піддані повинності відбувають і наші монастирські землі пахають. Інші наші піддані, доносили монахи, землі то заставляють, то продають, а самі поселення залишають. Інші ж ідуть з поселення, але залишають за собою землю. Монахи таким чином ходатайствували перед гетьманом про дозвіл викупити продані землі, а не силоміць повернути їх, а тих посполитих, хто залишив поселення і продовжують користуватися землями, просили повернути у підданство монастиря.

В.А.Мякотин «Очерки социальной истории Украины в 17-18 вв.» Т.1 — Выпуск 1. С. 81.


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: