шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Популярні новини

Художник на землі

Миколу Яринича, легендарного лосинівського голову колгоспу 60-70- х років 20 ст., я бачу в полі. І обов'язково напередодні жнив.
Сонце обсипає гарячим промінням величезні масиви хлібів. По нивах йде тріск, наче щось горить — то пшениці сохнуть.
Микола Федорович бере в руку кілька колосків, приглядається до них. Заворушилися вусасті наче перешіптуються про те, щоб не зронити на землю жодної зернини. Виросли ж вони не пустодзвоном, а виправдали сподівання людські.
Пора!- урочисто промовляє голова колгоспу.- Можна починати.
Комбайни врізаються у жовтогарячу стіну. Вдаряють в бункер перші струмки зерна. Врожайність обіцяє бути не менш як тридцять шість центнерів з гектара.
Де ж як не в полі можна задуматись, пофілософствувати про хліборобську долю, безсмертя життя.
Про що міг повідати, розказати славний хлібороб?
Безперечно, про свій душевний біль, який не припадав порохом забуття. Про довговічність війни, яка при кожному доторку пам'яті обпікала, боліла.
Славний Маршал Великої Вітчизняної війни Георгій Жуков у «Воспоминаниях и размышлениях » розповідає, як у найтяжчий для захисників Сталінграда час із- за Волги у вирі вибухів та пожеж переправилася 13 гвардійська дивізія генерала Олександра Родимцева і зупинила знахабнілих німецьких вояків, які з усіх сил рвалися, щоб осідлати правий берег ріки. Так от одним із відповідальних за додержання армійської дисципліни та порядку на тій пекельній переправі був селянський син, полковий комісар, на той час уже старший лейтенант Микола Яринич. Він, як живий приклад для солдатів, залишився в бойовому строю до переможного закінчення битви на Волзі.
Міг розповісти Микола Федорович і про те, як повернувся з війни. Як побачив небо над Лосинівкою - глибоке, прозоре. Зовсім не те, що в окопах - ошкірене, усіяне злобними блискавицями. Воно вабило до себе тихою, ніжною ласкою, дзвеніло незримими струнами, співало і раділо, що нарешті побачило землероба. Тоді небо ще не бачило високих урожаїв, але уже бачило їх творця, того, хто почне ось-ось утверджувати право на щастя жити.
Нелегко давався хліб. Від засіву до жнив жив сподіваннями і турботами хлібної ниви голова колгоспу Микола Яринич. Долав всі ворожі вітри, напасті і заміри. Не скаржився на невлаштованість. Робив своє діло на совість.
Поле не будівля. Над ним немає даху. Все може статися: і зливи, і град, і шквалисті вітри...Стихія могла споловинить урожай, а керівникові потім доводь, пояснюй, куди поділися центнери, яких не вистачає. Або ж, як на початку жнив, залишитися без пального. А хліб до нескінечності стояти на корені не може - постоїть та й обсиплеться.
Тому радувалось серце від широколистої прозелені кукурудзи, полисків буряків, снігових полів гречок. А ще, коли вощилися пшениці, ліниво коливалися обважнілим колосом ! Натренований окомір на хлібові Миколи Федоровича не гірше за якогось професіонала з точністю до центнера міг визначити, скільки дасть те чи інше поле і скільки - всі разом.
Земля переливалася цвітом, втішала серце. Щедро зернила хліборобську долю.. І як радісно було в усьому бачити достаток, помічати, як міцніє твій колгосп.
Кажуть, його «боялися»! З виду й справді він був суворим, часом аж грізний. І все ж його не боялися. Ні. Його розуміли і поважали за надлюдську
роботящість, чесність, відвертість. Він шукав причини в самому собі й намагався переінакшувати стиль роботи, міняв управлінські прийоми та підходи. Знав: на нього дивляться, по ньому звіряють кроки. Вірив, що власний приклад позбавить багатьох гидких звичок, прискорить самоочищення людей.
Був він по- справжньому добрим і чуйним до односельців. Нікому не дошкуляв ні прискіпливими розпитуваннями, ні нагадуваннями про відповідальність, а лише хитрувато усміхався, і хтозна, може, ця усмішка з хитринкою з часом виявлялася ефектом сильнішим, ніж навіть найгрізніше рішення, наказ.
Тепер інші часи. Інші погляди, настрої, кумири. Чи чують нині молоді покоління про Пашу Ангеліну, Степаниду Виштак, Ольгу Диптан, Марка Брагу, Марка Озерного, Олександра Гіталова...Їх тепер уже немає з нами. Але імена ці лишили яскравий слід в хліборобській долі України. Вони працювали на землі і впродовж усього життя щодень від зорі й до зорі дбали, щоб у добрі й достатку жили люди, щоб були в них хліб і до хліба. А втім, своїм подвижницьким життям кожен мав високу, щедру, духовно багату душу.
До цієї кагорти сильних, мудрих, красивих людей належав і Микола Федорович Яринич, який більше десятка непростих повоєнних років беззмінно головував в Лосинівці.
Післямова.

Найбільший художник на землі-
це мій батько.
Скільки я себе пам'ятаю,
він творить тільки шедеври.
Від творчості батька
пахне ріллею, бензином і ще чимось,
схожим на усмішку.
Витвори його довго розвозять
на елеватори,
у млини,
на пекарні.
А потім кожного ранку,
коли ви заходите до крамниці,
вам подають
схожі на сонце
шедеври мого батька -
найбільшого художника на землі.

Цей вірш Володимира Яринича, поета, сина Миколи Федоровича. Прочитавши його, можу сміливо стверджувати: поле твоєї душі - в тобі самому. Треба лише знайти оте єдине поле діяльності. Знайти, зорати, засіяти і зібрати урожай. Якщо врожай буде щедрим, то майбутні покоління назвуть тебе - Художником, а творіння твоїх рук - шедеврами.

Федір Сверіпа


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: