шаблоны для dle, uaBIG.com - инструменты для вашего сайта

Популярні новини

Цікавий факт з історії Лосинівки

У 1804 році Чернігівський цивільний губернатор одержав від генерал-губернатора завдання - якнайшвидше надати статистичні відомості про повіти.
Історія донесла до нас подану інформацію про Ніжинський повіт. Читаємо - волосних управлінь - 6. Населених пунктів, у яких було б три церкви немає, крім Носівки (6 церков) , Монастирища (3 церкви). Капел музикантів немає. Вітряних мельниць - 811, водяних - 34, плотин -21, мости через річки відсутні. Кузниць - 61, пивоварень - 18, винокурень - 114. Виокремлених ремесел немає. Окрім внутрішнього рукоділля. Це - портні, сапожники, колесники. У цих майстрах недостатку немає. Серед домашніх промислів названі хліборобство, вирощування тютюну і льону. Заводів, мануфактурних фабрик теж немає. Ярмарки проводяться тільки в Носівці (три на рік), Монастирищі (дві на рік) та у Мрині (одна на рік). Лікарів і лікарень немає. Священики навчанням дітей не опікаються. За останні десять років стихійних природніх лих не відбувалося. Історичних пам'яток на території поселень немає.
У цій статистиці жодного слова про Лосинівку. Ні лікарні, ні школи, ні культури, ні ярмарку. Якась непроглядна убогість і темінь.
Зрозуміло, що такий стан речей не міг тривати довго. Вистачило б і іскринки, щоб запалити багаття.
Лід скрес у 1838 році, коли у Лосинівці сталася подія, яка наробила багато галасу не тільки в повіті, а й у всій губернії. Лосинівські хлібороби, усвідомлюючи своє безправне соціальне становище, почали протестувати. Спочатку проти шахрайства землевласників, а далі - проти несправедливого вирішення їх наболілого питання тогочасною владою. Тоді ніхто з казенних (державних) селян Лосинівки не стояв осторонь злободенного, не переймався проблемою «моя хата з краю», а активно включився в боротьбу за свої хліборобські права та інтереси.
Чим не повчальний приклад для сучасних лосинівців!
А тепер все по порядку.
Історичні джерела свідчать - коли лосинівські землі були передані Ніжинській повітовій управі, остання надавала їх в оренду заможним селянам, або продавала. Це призвело до того, що тут не склалася система поміщицьких господарств. Є й такі дані: на січень місяць 1796 року у Лосинівці нараховувалось 875 казенних селянських душ. Утримувався общинний переділ ділянок землі, яких нараховувалось 17, так звані «отрубные участки». Основним знаряддям праці в землеробстві були дерев'яний плуг із залізним лемешем і дерев'яна борона. Як тяглова сила використовувались робочі коні і воли. Статисника того часу говорить: коней у лосинівців було- 360, а робочих волів - 567.
Приводом до конфлікту була така історія.
На початку 19 ст. частина лосинівських земель біля хутора Погребець знаходилася у руках поручика-дворянина Івана Юрчевського. Тоді вони називалися казенними дачами. Другим власником цих угідь був Ніжинський поштовий обозний Данило Тарасевич (його землі пізніше називали Тарасевичів хутір). Ці два землевласники до 1834 року багато собі селянських земель прирізали тайком, хоч податки за землю платили селяни. Обрахувалась недоїмка - 55142 крб. 62 коп.
Селяни скаржаться на це Ніжинській повітовій управі — марно. Пишуть скаргу на ім'я чернігівського губернатора. Ось імена шукачів соціальної справедливості - Могильний Федір, Швидкий Василь, Яременко Михайло, Постол Афанасій, Петрик Макар, Петрик Сидір, Породько Дорофей, Шматок Іван, Сукач Василь, Сорокаліт Артем, Ткаченко Іван, Бочкаль Кузьма, Багмут Афанасій, Боровик Карпо. Вони просять високопосадовця зняти суму недоїмки, з якої 7809 крб. 91 коп. ними вже сплачено.
Якщо взяти до уваги той факт, що в Лосинівці на той час було 1516 ревізьких душ і на кожного з них припадало по три десятини землі, то решта суми для виплати була занадто великою.
Відповідь чернігівського губернатора не забарилася - селяни недоїмку повинні виплатити рівними частинами на протязі п'яти років. На зменшення податків палата немає ніякого права. Селянам окрім хліборобства, щоб погасити борг, слід зайнятися ще й іншими роботами.
Та селяни твердо стояли на своєму. Тоді чернігівський губернатор у травні 1838 року надіслав у Лосинівку роту солдат єгерського полку і провів воєнну екзекуцію, тобто небагато-немало, продав майно селян за недоїмку.
Відомий статист М.Домонтович писав, що державні селяни «майже такі бідні, як і селяни поміщицькі. Земельний наділ їх дуже незначний. Між ними трапляються такі, що зовсім не мають не тільки землі, а навіть хати».
Справедливість цієї думки для лосинівських хліборобів очевидна. Але цієї цитати буде замало для того, щоб визначити справжнє значення даної події. Так, селяни зазнали поразки. Та царизм не зміг придушити хліборобський потяг до соціальної справедливості. Не змогла влада обмежити хліборобську силу волі, енергію праці, прагнення до благополуччя і добробуту. Ці фактори й обумовили подальший розвиток села.
Лосинівка не загубилася десь на периферії сутінків і забуття. Забите, засічене, очманіле та п'яне, село почало приходити до тями.
У 1858 році Лосинівка отримало статус містечка, бо мало вже 647 дворів і 3487 жителів та одну ярмарку на рік. З 1867 року в містечку існує церква Іоанна Богослова, яка була у віданні Омбишського монастиря. У 1872 році з'явилася церковно-приходська школа. За даними на 1878 рік там навчалося 70 хлопчиків і 5 дівчаток. А у 1896 році виникла ще одна школа - земська.
Діє фельдшерський пункт, що входить до Монастирищенської дільниці.
Містечко поступово зводилося на ноги, реальними справами підтверджуючи статус волосного центру.


Адреса закладу:

вул. Воровського, 28
смт. Лосинівка
Ніжинського району
Чернігівської області
16663
тел. (04631) 6-12-95

Ми в соц. мережах:

Інформери: